\Продукція \Соя \Характеристика

Соя (Glycina hisrida Maxim.) - однолітня рослина. Походження й історія введення в культуру сої невідомі. Вважається, що її почали розводити в 11 ст. до н.е. на північному-заході Китаю. Предком сої вважають дикоростучий вид сою уссурійську (G. soja). У Європу соєві боби потрапили в 18 ст., а в Америку - на початку 19 ст. із Франції.

Стебло сої гіллясте, висотою 40- 120 см, листи трійчасті, коренева система сильно розвинена, глибоко проникає в ґрунт. Квітки білі або світло-фіолетові. Боби опушені, двох-чотирьохнасінні. Соя - теплолюбна культура. Вегетаційний період її 100- 200 днів. Насіння починає проростати при температурі +8°С, але сходи можуть переносити заморозки в -2-3 °С. Сухість повітря й ґрунту у фазах цвітіння й наливу зерна різко знижує врожай цієї культури. Соя вимагає багато вологи, особливо у фазах цвітіння й утворення бобів. Завдяки потужній і глибоко проникаючій у ґрунт кореневій системі може витягати із глибоких шарів ґрунту воду й живильні речовини. Найбільший урожай дає на родючі й добре вдобрених ґрунтах. Сою можна обробляти на всіх ґрунтах, крім - важких, кислих, солонцевих і заболочених.

Соя - однолітня зернобобова культура. З насіння її, багатих на білок (34- 45%) і жири (17-25%), готують найрізноманітніші продукти харчування (молоко, сир, масло, консерви й т.д.) і кондитерські вироби. У США 88% соєвих бобів переробляється на олію. Рафінована соєва олія вживається в їжу безпосередньо, іде на одержання маргарину й майонезу, використається як рослинний шортенинг й у складі фармацевтичних препаратів. Соєве борошно йде на одержання різноманітних кормів, дитячого харчування, кондитерських виробів, дієтичної їжі, соєвого соусу й текстурованого рослинного білку, по виду й смаку схожого на м'ясо. У Китаї і Японії вона в більших кількостях переробляється в соєвий сир (тофу). У їжу також ідуть соєві проростки. Виділений з насіння соєвий білок (концентрат, з якого вилучена небілкова фракція) використається для готування напоїв, харчових добавок й «вегетаріанського м'яса».

Соя має велике значення і як кормова культура. Її можна вирощувати на сіно, силос і зелений корм. Соєва солома має високі кормові якості, перетравність її вище, ніж соломи більшості бобових культур. Відходи, одержувані при переробці зерна (макуха й шрот) - прекрасний  концентрований корм для тварин.

Воно також застосовується у виробництві смол і пластмас, фарб і лаків, клеїв, що ущільнюють складів, що дезінфікують засобів, інсектицидів, просочень для тканин, мила й інших продуктів.

Сою вирощують від екватора до 60° широти в інтервалі висот від менш 0 до більше 2000 м над рівнем моря, однак основний урожай одержують у смузі 25–45° широти й на висоті нижче 1000 м над рівнем моря. Особливості середовища вимагають правильного підбора сортів з урахуванням їх адаптації до місцевих умов.

На першому місці серед виробників сої стоїть США, за ними ідуть Бразилія, Аргентина й Китай. Основний імпортер соєвих бобів - Японія.

Урожаї сої коливаються від 10 до 25 ц із 1 га. На Україні, багато передових господарств одержують зерна по 20-25 ц із 1 га і більше.

Соя звичайна – прямостояча рослина висотою 30–200 см. Коренева система стрижнева, основна маса живильних коренів зосереджена у верхньому 10–20 см шарі ґрунту. На другому вузлі знизу на стеблі розвиваються цільні овальні листи, але всі інші листи трійчасті – із трьома пластинками. У їхній пазухах утворяться дрібні білі або пурпурні квітки,  звичайно самозапилюванні. Після запліднення на рослині дозріває до 400 висячих бобів жовтуватого, сірого, бурого або чорного кольору, що звичайно містять два-три кулястих насінини. Діаметр їх приблизно 0,6 см, а маса в більшості сортів становить 120–200 мг. Забарвлення насінної шкірки сильно варіює, але в споживачів особливо популярна жовтувато-коричнева. Соя звичайна, як та інші бобові, здатна до симбіотичної азотфіксації, забезпечуваної бульбочковими бактеріями роду Rhizobium, які перетворюють атмосферний азот у необхідні зеленим рослинам амонійні й нітратні сполуки.

Виведено сотні сортів сої звичайної з різними характеристиками. Тривалість їхнього вегетаційного періоду залежно від спадкових і середовищних факторів коливається від 50 до 200 днів.

Сою можна розміщати по різних попередниках, але сіяють її звичайно після вдобрених колосових хлібів. Доцільно поміщати сою в просапному полі після яриці. Соя - гарний попередник для всіх культур, особливо для зернових. Вона дуже чутлива до добрив, головним чином фосфорних. Шестирічні дані досвідчених станцій показали, що суперфосфат підсилював життєдіяльність бульбочкових бактерій, у результаті врожай зерна сої підвищувався на 15%. Значна позитивна дія спостерігається від спільного внесення мінеральних й органічних добрив. Під посів сої необхідно проводити ранню зяблеву оранку на глибину 22-25 см плугам з передплужником. Рано навесні зяб боронують, а перед посівом сої культивують із наступним боронуванням. Якщо є потреба для знищення бур'янів проводять дві культивації або дрібну оранку багатолемішниками, що особливо доцільно перед посівом у вологих районах, на важких ґрунтах. Насіння сої перед посівом очищають й обробляють нітрагіном. Сіяють її в прогрітий до 10-15 °С ґрунт на глибину 5 см. У районах з достатнім зволоженням сою висівають рядовими сівалками з міжряддями 60 см, а в більш сухих районах ширину міжрядь зменшують до 30 см. На зелений корм сою сіяють суцільним рядовим способом. Норма висіву насіння 40-60 кг, глибина закладення 3-7 см. Догляд за посівами складається з боронування до появи сходів, якщо утворилася ґрунтова кірка, або по сходам для знищення бур'янів. Влітку міжряддя 2-3 рази, залежно від засміченості й ущільнення ґрунту, культивують і рядки просапують.

Насіння сої дозріває при побурінні бобів, пожовтінні й опаданні листя. Забирають її комбайнами. Засинають їх на зберігання при вологості 12-13% шаром 0,5-1 м.